Книга «Остання бібліотека»

Про людину можна багато чого дізнатися за книжками, які вона обирає в бібліотеці

Джун Джонс працює помічницею у бібліотеці і вірить, що кожна книжка має власний унікальний запах, а запах бібліотеки — це поєднання ароматів тисячі різних історій. Увесь свій час вона проводить за читанням — працює з книжками, повертається додому до книжок та й розважається, перетворюючи людей навколо на персонажів історій. Єдине, що Джун не любить — це виходити у світ. Але одного дня бібліотека, яка зберігає найдорожчі спогади про її матір, опиняється під загрозою закриття. Саме тому Джун з пані Б, що злісно критикує романи Ішіґуро і Маркеса, шкільним другом і фанатом «Гри престолів» Алексом Ченом, восьмирічним Джексоном, що любить читати  «Володаря мух», та групою інших чудернацьких місцевих жителів вирішує боротися за збереження найдорожчого місця в Чалкоті і вперше після смерті матері відкривається іншим людям.

Щоб врятувати бібліотеку і книги, які так багато означають для кожного з них, Джун мусить нарешті змінити своє життя. Адже бібліотека — це не лише книжки і рятуючи її — є шанс врятувати себе.

Чому варто прочитати книжку «Остання бібліотека»?

• Зворушлива історія про скорботу, любов і силу спільноти.
• Серед безлічі кумедних порівнянь ви дізнаєтесь чим пахнуть «Таємний сад» і «Чарлі і Шоколадна фабрика». Впізнаєте серед героїв тих, хто читав «Володаря мух» чи «Олівера Твіста».
• Наповнена гумором, дивакуватими книголюбами і несподіваними сюжетними поворотами.

Про авторку

Фрея Семпсон — авторка бестселерів USA Today «Остання бібліотека» і The Lost Ticket/The Girl on the 88 Bus. Вивчала історію в університеті Кембриджу і працювала на телебаченні виконавчим продюсером. Знімала документальні фільми про все — від британської королівської сім'ї до «пекельних сусідів». Живе в Лондоні з чоловіком, дітьми та котами. Nosy Neighbours — її третій роман.

Відгуки

Цитати:

— На щастя, твоя мама також любила джин та плітки, інакше ми нізащо не подружилися б, — Лінда сьорбнула трохи чаю. — Я вчора якраз згадувала — а пам’ятаєш, як на твій сьомий день народження ми спекли для тебе торт за мотивом «Чарлі та шоколадної фабрики»? Ми намагалися створити великий скляний ліфт, але трошки випили і весь торт перекосило, немов Пізанську вежу, — Лінда реготнула, розливши трохи гарячого чаю на канапу. 

— У вас завжди виходили найкращі святкові торти, — усміхнулася Джун. На її шостий день народження мама з Ліндою приготували торт з велетенським павуком та блискучою рожевою свинкою з «Павутиння Шарлотти», а на десятий намагалися зліпити Герміону та Геґріда з «Гаррі Поттера» із цукрової помадки, хоча вийшли їм радше персонажі з якогось фільму жахів.

Джун сіла за свій стіл та кілька разів глибоко вдихнула, наповнюючи легені заспокійливим запахом бібліотеки. У дитинстві вона вірила, що кожна книжка має власний запах, унікальний для її історії, а запах бібліотеки був поєднанням ароматів тисяч різних оповідей. Якось вона описала свою теорію мамі, пояснюючи, що у дитячій кімнаті пахне найкраще, адже всі знають, що дитячі книжки розповідають набагато захопливіші історії, аніж дорослі. Місяцями по тому вони грали в гру: прочитавши разом книжку, описували її аромат. «Таємний сад», скажімо, пахнув болотом та трояндами, тоді як «Чарлі і шоколадна фабрика» — водночас цукром і капусняком.

Прошу тебе, пам’ятай, що твоя мама ніколи не дбала про речі, дорога. Вони їй подобалися, проте набагато більше її цікавили світ і життя довкола. І думаю, того самого вона прагнула б і для тебе.